بِسْمِ اللّٰهِ الرَّحْمٰنِ الرَّحٖيمِ
اِنَّ اللّٰهَ مَعَ الَّذٖينَ اتَّقَوْا وَالَّذٖينَ هُمْ مُحْسِنُونَ
В ім’я Аллага, Милостивого, Милосердного «Воістину, Аллаг із тими, які богобоязливі, з тими, які роблять добро!» (Коран, 16: 128)
Якщо хочеш побачити, наскільки істинним людським обов’язком, наскільки природнім і прийнятним підсумком створення людини є дотримання намазу і відмова від здійснення великих гріхів, звернися до цієї порівняльної розповіді, послухай…
Під час мобілізації в одному загоні були два воїни, один з яких був навченим і мав почуття обов’язку, тоді як інший – недосвідченим і користолюбним. Той з них, хто мав почуття обов’язку, дбав про підготовку і думав про боротьбу з противником, геть зовсім не засмучувався щодо провіанту і постачання, оскільки розумів, що годувати його, споряджати, лікувати його в разі хвороби і навіть – при необхідності – годувати його з ложки є обов’язком держави. Його ж прямий обов’язок – це підготовка і бій. Втім, іноді він працював на кухні, де готував їжу і мив посуд, іноді ж – у технічній частині тощо. Якщо у нього запитували: «Чим ти займаєшся?», – він відповідав: «Несу державну службу». Він не говорив: «Я працюю, щоб прогодувати себе».
Інший же воїн, недосвідчений і обжерливий, не дбав про підготовку й битву. «Це державні справи. Мені байдуже до них!» – повторював він. Він метався в пошуках засобів існування: залишав загін, йшов на базар, робив покупки. Якось його досвідчений товариш сказав йому:
«Брате мій, твій основний обов’язок – це підготовка і бій. Тебе направили сюди для цього. Довірся нашому правителю. Він не залишить тебе голодним. Це – його обов’язок. До того ж, ти безсилий і бідний, і не завжди зумієш прогодувати себе. Крім того, зараз – час війни і загальної мобілізації. Ба більше, тебе зватимуть бунтарем і покарають.
Отже, перед нами постають два обов’язки. Один з них – це обов’язок правителя годувати нас, хоча часом ми і прислуговуємо цьому обов’язку, а інший – це наш обов’язок підготовки і ведення бою, до того ж правитель допомагає нам спорядженням».
І ти збагнеш, в якій небезпеці опиниться той безпутний воїн, якщо він не прислухається до порад і настанов цього досвідченого солдата.
Отже, мій ледачий нафсе! Те бурхливе поле битви – уособлення нашого буремного земного життя; розділене на загони військо – уособлення людського суспільства; той загін – уособлення мусульманської громади нашого часу; один з тих воїнів – праведний мусульманин, яка знає і дотримується приписів своєї релігії і водночас бореться зі своїм нафсом і лукавим з метою відмови від великих і малих гріхів, а інший – грішник, він шкодить самому собі, занурившись в мирські турботи про їжу аж до докорів Істинному Годувальнику; він не дотримується основних приписів релігії – фарзи – і грішить на шляху до земних турбот; тим навчанням, тією підготовкою є, насамперед, намаз – поклоніння Всевишньому; та боротьба – це уособлення боротьби зі своїм нафсом, зі своїми пристрастями, з дияволом з числа джинів і людей, уникнення вчинення гріхів, порятунку себе від аморальності і розпусти, а серця і душі – від вічної загибелі. Так, один із тих обов’язків – давати життя і піклуватися про нього, а інший – поклонятися Тому, Хто дає життя і дбає про нього, молитися Йому і, покладаючись на Нього, ввіряти себе Йому.
Таким чином, Той, Хто дарував і влаштував життя, а це є найяскравішим дивом Божественного мистецтва і дивом Божественної мудрості, постає також Тим, хто забезпечує засоби для підтримки того життя. Й Іншого, крім Нього, немає! Бажаєш доказів? Найслабші, найдурніші тварини, наприклад, плодові черв’яки і риби, харчуються краще за інших, так само – найбільш безпорадні, найтендітніші створіння, наприклад, діти і дитинчата тварин, харчуються кращою їжею.
Так само, щоб зрозуміти, що дозволений (халяль) Богом прожиток не залежить від сили і волі, втім залежить від безпорадності і слабкості, досить порівняти риб з лисицями, а дитинчат – з хижаками, дерева – з тваринами. Отже, людина, що нехтує намазом через турботи про їжу, схожа на того воїна, що полишив навчання, підготовку та укриття, почавши жебракувати на ринку. Одначе, якщо, здійснивши намаз, людина порине у пошуки їжі з кухні милості Всевишнього Милостивого Годувальника, щоб не стати тягарем для інших, то це – прекрасний та благородний вчинок, це – поклоніння Творцеві.
Ба більше, на те, що людина створена для поклоніння своєму Творцю, вказують її природа і духовна система, бо з огляду на сили і здібності, необхідні для підтримки життя в цьому світі, вона не досягне рівня звичайного горобця, однак з огляду на знання, усвідомлення своєї бідності, молитви і поклоніння Аллагу, а вони є необхідними в її духовному та загробному житті, така людина – голова і правитель над усім живим.
Так, мій нафсе! Якщо твоєю головною метою буде земне життя, і всі твої зусилля будуть покладені заради її задоволень, ти уподібнишся до рівня звичайнісінького горобця; якщо твоєю головною метою стане життя в Іншому світі, а мирське життя – ріллею і засобом для досягнення цієї мети з докладанням необхідних зусиль, то у такому разі ти станеш великим головою над усім живим на Землі, будеш в цьому світі обласканим рабом Всевишнього, що молиться Йому, Його дорогим і почесним гостем.
Отже, у тебе два шляхи … Вибір залишається за тобою. Шлях істини і допомогу проси у Милостивого, Милосердного…
