Оскільки Колишній Саід займався вельми глибокими питаннями філософії (Хікмат) та істини (хакикат), вів полеміку щодо глибоких питань з великими вченими і писав з урахуванням ступеня розуміння своїх колишніх учнів, які отримували високі знання в медресе, і, оскільки, залишаючи замітки-вказівки на довгі істини, що відкрилися під час духовного і розумового розвитку Колишнього Саіда. У зрозумілому тільки йому образі, короткими фразами і у вигляді стислого викладу, то деякі частини цієї збірки можуть зрозуміти навіть найпильніші вчені. Якби наводився повний виклад, то ця книга виконала б одне з важливих завдань «Рісале-і Нур».
Значить, цей збірник «Месневі», що являє собою оранжерею, подібно Турук-у хафія був спрямований всередину, до суб’єктивної сторони (Анфуси), відкривши шлях у серце і в душі. «Рісале-і Нур» ж, є його садом, звертаючись і до суб’єктивного, і, в більшості випадків, подібно Турук-у Джахра, до зовнішнього і об’єктивного кола (афакією), в кожному місці відкрив широкий шлях до пізнання Аллага. Він – немов посох Муси, завдяки якому вода б’є ключем, куди не вдар!
«Рісале-і Нур», не відповідаючи методам вчених і філософів, але за допомогою чуда духовного красномовства неповторного Корану (і’джаз), в кожній речі відкрив вікно до пізнання [Всевишнього], і засвоїв особливий секрет Корану, що дає можливість подолання шляху довжиною в рік протягом однієї години. У цей жахливий час, не здаючись під натиском незліченних атак упертих безбожників, здобув перемогу.
[Рісале-і Нур  – “Месневі-і Нуріє”]