…насолоди і блага цього світу розглядаються з двох сторін. З першої сторони блага розглядаються як піднесення дарів. Увага людини перекладається з дарунка того, хто дарує і він починає розмірковувати про нього, адже думати про дарувальника набагато приємніше, ніж думати про дар. З другої сторони вся увага людини приковується безпосередньо до блага, і воно, сприймається як трофей, поїдається без всякої подяки. 

Тим часом, в першому випадку, насолода, навіть якщо і зникає, то зберігає свій дух, бо [людина] розмірковує про дарувальника. Дарувальник ж Милосердний, і людина сподівається, що Він постійно буде обдаровувати його цими благами. У другому ж випадку, зникнення блага не є смертю, тому після нього не залишається духу. Воно повністю згасає, залишаючи лише дим. Що ж стосується бід, то з їх відходом дим розсіюється, а світло залишається. Дим, що залишається від насолод, це їхні гріхи.

Якщо на насолоди і блага цих світів дивитися поглядом віри, то можна побачити їх круговий рух, де подібності змінюють один одного. Одне йде, а його місце займає його подоба. У зв’язку з цим, суть тих дарів і благ нетлінна, а розлука і розставання відбуваються лише на рівні індивідуальних особливостей. Тому, насолоди, [пофарбовані] вірою, захмарюються через розставання. Однак у другому випадку будь-яка насолода приречена на зникнення. Подібно до того, як це зникнення саме по собі є мукою, такою ж мукою є і думки про нього, оскільки в другому випадку рух носить не круговий, а односторонній характер. Таким чином, ця насолода приречена на вічну смерть…

[Рісале-і Нур  – “Месневі-і Нуріє”]

Leave a Comment

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *