П’ЯТИЙ ПУНКТ.

З точки зору того, як піст у Священний Рамадан морально приборкує ненаситні бажання нафсу і змушує його відмовитися від непокори, одна з багатьох мудростей посту така:

Нафс через безтурботність забуває себе, не бачить і не бажає бачити присутні в ньому безмежну слабкість, нескінченну бідність і величезні недоліки. Він не думає про те, наскільки він слабкий, схильний до загибелі і є мішенню для нещасть, і про те, що складається лише з м’яса й кісток, які швидко руйнуються й розкладаються. Уявляючи себе безсмертним і вічним, накидається на минущий світ, як ніби у нього є залізна сутність. І з надзвичайною жадібністю й ненаситністю, пристрасно прагне до земних благ. Зв’язується зі всякою насолодною й вигідною річчю. Забуває свого Творця, який піклується про нього з досконалим милосердям. До того ж не думає про результати цього життя і про життя вічне. Скочується в черево аморальності.

Таким чином, піст у Священний Рамадан навіть найбезтурботнішим і впертим дає відчути їх слабкість, безсилля й бідність.

Голод змушує людину думати про свій шлунок, розуміти його потреби й усвідомлювати, наскільки неміцним є його слабке тіло, осягати, якою мірою людина є нужденною в доброті й милосерді.

І людина, залишивши фараонську гордовитість нафсу, у цілковитому безсиллі й бідності відчує пристрасне бажання звернутися до обителі Аллаха. І «рукою духовної подяки» приготується до стуку в двері Милості. Якщо безпечність не зіпсувала її серце.

Leave a Comment

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *