Бадіуззаман був засланий в Барлу в 1925-1926 р.р. Там він пробув вісім років. Саме в Барлі він починає писати праці «Рісале-і-Hyp», в яких аргументовано розтлумачує основи віри, її істини з урахуванням викликів сучасності. Ці книги, які поширюються з рук в руки на території Туреччини, зважаючи на свою особливу актуальність, користуються значною популярністю у народу, який відчував, що його віра в небезпеці. У праць Бадіуззамана з’явилися учні, які вручну їх переписували та поширювали. Цим книгам судилося протистояти таким ідеологіям, як атеїзм і комунізм, які насаджуються турецькому народу, який століттями служив Ісламу, а також сприяли порятунку віри і духовності багатьох людей як в Туреччині, так і за її межами.
У цей час починається епоха диктатури, що тривала упродовж двадцяти п’яти років. Закулісні сили почали запускати в дію свій план, згідно якого за тридцять років нове покоління повинно було знищити Коран власними руками. Для викорінення Ісламу були реалізовані небачені в історії руйнування і злочини. Докладалися неймовірні зусилля для відділення турецького народу, який століттями, ще з часів Аббасидів, служив Ісламу, від власної релігії, для розриву його зв’язку зі своєю вірою, для руйнування мирського і вічного щастя мільйонів людей. Замість закладених в Ісламі основ високого матеріального і духовного прогресу і цивілізації насаджувалися темні принципи атеїстичної філософії, а також впроваджувалися хибні думки й ідеї з аморальної літератури.
Релігійних людей в той жахливий період панування безбожництва всіляко намагалися опорочити, принизити. Навіть були ідеї знищити Коран і, як в Росії, повністю викорінити релігійний світогляд, проте оскільки в середовищі мусульманського народу це могло б призвести до результатів, протилежних очікуваним, від цієї ідеї відмовилися і вирішили виховати молодь у відповідності з новою освітньою методикою, щоб вона добровільно відмовилася від Корану і зв’язку з Ісламом.
Вивчаючи життя Бадіуззамана Саїда Нурсі, необхідно враховувати, що його самовіддане служіння на шляху збереження і зміцнення віри за допомогою «Рісале-і Нур» припало саме на роки, коли почався небачений в світі раніше період жахливого безбожництва. Адже під тиском настільки важких, небачених в історії обставин навіть служіння завбільшки з зернятко може мати цінність завбільшки з гору, і навіть мала справа може принести великі плоди, маючи неабияке значення. Отже, «Рісале-і-Нур» є плодом і результатом саме такого страшного, але важливого часу.
Автор цих праць, Бадіуззаман Саїд Нурсі, був великим сподвижником на поприщі духовної боротьби за віру в часи жахливих утисків, спрямованих на знищення віри й релігії, що тривали упродовж двадцяти п’яти років.
У своїй боротьбі з противниками віри і Корану в «Рісале-і Нур» обрано не шлях примусу і розбрату, а доказів і переконання.
У ті страшні часи розквіту безбожництва та омани за Саїдом Нурсі постійно наглядали, стежили, він перебував не у найкращій ситуації. Бадіуззаман, зазнаючи численних утисків та обмежень, за допомогою ста тридцяти праць «Рісале-і-Нур», написаних і поширених ним в умовах заслання, в ізоляції, немов красномовний оратор виголошував промову в мечеті Анатолії і всього ісламського світу, ділячись з мусульманами уроком, отриманим з Корану. Бадіуззаман, наче піднявшись на вершину мінарету чотирнадцятого століття з часу хіджри пророка Мухаммада (Мир йому і благо!) і двадцятого століття від Різдва Христового, голосно звертається до своїх сучасників – до мусульман і до всього людства – наче мудрий наставник, наче дороговказ звертається до вишикуваних в ряди майбутніх поколінь, які прийдуть у наступному столітті.
Незважаючи на всі випробування на засланні, Саїд Нурсі, свято служачи заради здобуття всім людством щастя і благополуччя в обох світах, був найщасливішою людиною свого часу.
Фотографія, знята по прибуттю устаза Бадіуззамана Саїда Нурсі в місто Барла
***
Написання та поширення «Рісале-і-Нур»
Повне зібрання праць «Рісале-і-Нур», що складається зі ста тридцяти частин, було написане Устазом Бадіуззаманом за двадцять три роки в надзвичайно складних, важких умовах.
«Рісале-і-Нур» записувалася і поширювалася доволі незвичайним, дивним способом. Не маючи гарного почерку та не оволодівши навиками скорописання, Устаз Бадіуззаман диктував учням, які у свою чергу записували сказане, згодом поширювали з рук в руки. Переписані ж копії передавали для перевірки Бадіуззаману.
Видання релігійної літератури було неможливо в умовах того часу. Жителі навколишніх сіл і містечок з великим бажанням та інтересом переписували їх для себе.
Саїд Нурсі писав тафсір (тлумачення Корану) «Рісале-і-Нур», звертаючись суто до Корану. За допомогою Всевишнього, йому вдалося втілити ідеал, викладений Мехмедом Акіфа у римі:
«Надихнувшись безпосередньо з Корану,
Відповідно до розумінням століття розкриємо суть Ісламу!»
До того моменту використання арабського алфавіту в Туреччині було офіційно забороненим, старі друкарні були закриті, відтак було надзвичайно важливо, щоб «Рісале-і Нур» зберігав коранічну писемність.
Саїд Нурсі був людиною простою, небагатою. Переписувачі й поширювачі «Рісале-і-Нур» переважно також ледь зводили кінці з кінцями. Крім цього, вони мали й інші труднощі: їх забирали до поліцейських відділків, катували, кидали до в’язниць. На самого ж Бадіуззамана чинився тиск з боку влади, проти нього велася пропаганда, навколо нього сіяли страх. Людей залякували настільки, що вони не зважувалися відкрито звертатися до Устаза за уроками віри. Було навіть такий час, коли людей вели на шибеницю за їх релігійність і за відданість правді. В атмосфері тиранії, деспотизму релігійні громадяни були позбавлені свободи слова та права на самовираження. Не видавалося жодної справжньої книги, що тлумачила б істину віри, і ніхто не навчав народ цим істинам. Таким чином, докладали всіх зусиль для того, щоб позбавити Іслам живого життя. Заборонялося викладання суті і основ ісламської релігії.
Всупереч труднощам, віра учнів «Рісале-і-Нур», за допомогою уроків усвідомленої віри, крок за кроком зростала і міцнішала. Учні «Рісале-і-Нур» разом з Бадіуззаманом, зміцнивши свою віру, стали для людей точкою духовної опори, добрим прикладом, героїчно давши відсіч безбожництву, стимулювали духовне пробудження народу. Таким чином, за допомогою «Рісале-і-Нур» вони нейтралізували страхи і сумніви в людських серцях, додали народу й батьківщині сміливості, подарували надію і радість, врятували мусульман від відчаю.
Відповіддю на питання, в чому ж криється секрет таких старанності й самовідданості, стійкості та ідейності учнів «Рісале-і Нур», слугують наведені в «Рісале-і-Нур» незаперечні істини, велика щирість Бадіуззамана й відсутність будь-якої іншої мети, крім задоволення Всевишнього.
Отже, Бадіуззаман Саїд Нурсі пробув в Барлі близько восьми років. Чимало часу він проводив у горах, полях і садах. Йдучи в гори або сади, розташовані в двох-трьох годин ходьби, він пише «Рісале-і-Нур», а також займається перевіркою відправлених йому з Іспарти та її околиць переписаних примірників. Навіть стикаючись з численними труднощами і перешкодами, Бадіуззаман говорив і вірив в те, що настане день, коли ці книги поширяться по всій Туреччині, дійдуть до центрів ісламського світу і зацікавлять суспільно-політичних діячів, зруйнують ідеологію безбожництва, яку насаджували народу, що століттями служив Ісламу, стануть в цій країні перешкодою для течій невір’я, омани й розпусти, а також основою для порятунку і щастя майбутніх поколінь.
***
У контексті обговорюваного, наведемо деякі фрагменти з «Рісале-і-Нур», що стосуються життя в Барлі.
«Як ти поживаєш? Яке твоє становище?»
Відповідь. Безмежно дякую Всемилостивому і Милосердному Господу за те, що різні види утисків від земних людей Він перетворив на різні види милості. Коли я, відрікшись від політики і відійшовши від мирського, перебуваючи в одній з печер, поринув у думки про вічне життя, мирські люди відправили мене на заслання, проте Мудрий і Милосердний Творець обернув це у милість для мене, перетворивши моє сумнівне, з погляду щирості, усамітнення в тій печері, в надійне і щире усамітнення в горах Барли. Перебуваючи в полоні в Росії, я зібрався провести решту життя в одній із печер і благав про це. Із волі Всемилостивого і Милосердного такою печерою стала для мене Барла. Він позбавив мене труднощів, пов’язаних з перебуванням в печері … Мій Милосердний Господь, мій Мудрий Творець обернув утиски в милість для мене … Хвала Аллагу в будь-якому стані …
… будь-яка ситуація, що випала на долю людини, відбувається з двох причин: зовнішньої та істинної. Мирські люди стали зовнішньою причиною, що привела мене сюди, а Божественний припис став істинною причиною мого усамітнення. Зовнішня причина обійшлася зі мною не справедливо; на відміну від істинної. Зовнішня причина, думаючи: «Ця людина дуже завзято служить релігії і знанню, може зашкодити нашим мирських справам», – несправедливо спровокувала заслання. Божественне ж провидіння визначивши, що я не можу служити релігії і знанню істинно, з усією щирістю, послало мені це заслання, обернувши його несправедливість у багатогранну милість. І оскільки суддею тут є Передвизначення, і воно справедливо, то звертаюся я до нього …
«Чому ти настільки байдужий до мирської політики і, залежно від того, що відбувається у світі, не змінюєш свою позицію? Може, тобі подобається те, що відбувається, чи ж мовчиш зі страху?»
Відповідь. Служіння Мудрому Корану суворо забороняє мені наближатися до світу політики. Воно не дозволяє мені навіть думати про це. Якби це навіть не було так, то саме моє життя засвідчує, що страх не міг і не може застерегти мене від слідування принципам, які я вважаю справжніми. Та й чого мені боятися ?! Із цим світом мене нічого не пов’язує, крім смерті. У мене немає сім’ї і дітей, про яких би я дбав; немає майна, про яке я б турбувався; немає династичних почестей, через які варто було б перейматися. Я висловлюю вдячність не тим, хто допомагає мені зберегти світську шану, що складається з лицемірної слави, але тим, хто допомагає зруйнувати її. Залишається лише моя смерть, а вона – в руках Всемогутнього Творця. Хто може її прискорити, якщо час ще не настав? Адже ми з тих, хто вважає кращою гідну смерть, ніж життя у приниженні. Одна людина, схожа до «Раннього Саїда», сказала:
و نحن اناس لا توسط بيننا ۞ لنا الصدر دون العالمين او القبر
«Ми – люди для яких не існує середини. Ми знаходимося або на чолі світу, або в могилі».
Саме служіння Корану забороняє мені думати про суспільно-політичне життя людства.
Життя людства – це своєрідна подорож. Завдяки світлу Корану я побачив, що в цей час його шлях зайшов в якесь болото. То падаючи, то піднімаючись, караван людства бреде по брудній, смердючій багнюці. Одна його частина йде безпечною дорогою. Інша – знайшла якусь можливість врятуватися від бруду і трясовини. Більшість же бреде в темряві брудним, смердючим багном. Двадцять відсотків сп’янівши сплутали трясовину із чудесними ароматами, намащують нею свої обличчя. Падають, встають, поки не захлинуться. Вісімдесят відсотків розуміють, що це болото, відчувають його бруд і сморід, проте вони розгублені, не можуть вийти на безпечну дорогу.
Отже, з цієї ситуації є два виходи.
Перший: взяти палицю і привести тих двадцять відсотків задурманених до тями.
Другий: показавши світло, вказати тим розгубленим благополучний шлях.
Я бачу, що вісімдесят [зі ста бажаючих вивести людство] тримають в руці палицю супроти тих двадцяти. Однак тим вісімдесяти відсоткам нещасних і розгублених бідолах світло ніхто по-справжньому не показує. Якщо і показує, то оскільки в одній руці у них світло, а в інший дубина, довіри це не викликає. Нещасна людина думає: «Може, він заманить мене світлом, щоб вдарити дубиною», – і боїться. Буває, що коли дубина зламається, зникає й світло.
Це болото – розпусне суспільне життя людства, сповнене безтурботності й спокус. Ці сп’янілі – вперто насолоджуються оманою. Розгублені – це люди, котрі гидують оманами, але не можуть їх позбутися, врятуватися, знайти шлях. Розгублені люди … Дубини – це політичні течії. Світло – це істини Корану. Зі світлом ніхто битися не стане, з ним не ворогують. Крім проклятого шайтана, ні у кого воно не викликає відрази. Тому і я, щоб тримати в руках Світло Корану, сказав:
اعوذ بالله من الشيطان و السياسة
«Звертаюся до Аллага від диявола і політики», – кинувши цю дубину політики, обіруч вхопився за світло. Я побачив, що в політичних течіях – і серед прихильників, і серед противників, – є закохані в цей світ. Жодна сторона, жодна група не повинні побоюватися світла і уроку Корану, які значно вищі політичних течій і пристрастей, які пречисті й далекі від усіх їхніх корисливих міркувань, і не повинні звинувачувати їх в чому-небудь, якщо тільки це не дияволи в людській подобі і не хижаки в людському обличчі, які займають бік безбожності і єресі, вважаючи це політикою.
Слава Аллагу, завдяки відстороненню від політики я уникнув звинувачень у політичній пропаганді і не знецінив істини Корану, схожі до самоцвітів, до рівня блискіток. Навпаки, з часу в очах всіх верств населення цінність цих самоцвітів дивовижно зростає.
الحمد لله الذى هدينا لهذا وما كنا لنهتدى لولا ان هدينا الله لقد جاءت رسل ربنا بالحق
«Хвала Аллагу, який привів нас сюди. Ми б не йшли прямим шляхом, якби Аллаг не повів нас ним! Посланці Господа нашого приходили з істиною!» (Коран 7:43)
(Із Тринадцятого Листа збірника «Листи»)
